Представники колекторської компанії «Укрфінанси» майже рік періодично телефонували Олегу Чорному. Бували дні, коли робили це по два рази. Дзвінки надходили не тільки на мобільний, а й на домашній номер.

- Знайшли навіть робочий телефон, - розповідає Олег. – Мабуть, щоб зганьбити мене перед колегами. Інакше, як шантажем, це не можна назвати.

Повертай те, що не брав

- Щоб я повернув кредит ВТБ-банку, - уточнює пан Чорний. – Але я не тільки в цьому банку, а й у жодному іншому ніколи не позичав грошей.

Врешті-решт, чоловік звернувся до суду із заявою про захист честі і гідності.

Відповідач на суд не з'являвся. Тому суддя виніс заочне рішення – стягнути з «Укрфінанси» на користь позивача 50000 гривень моральної шкоди. Це другий пункт рішення. У першому зобов'язано керівника названого товариства вибачитися перед Олегом Чорним. У рішенні суду зазначено, що колекторська компанія має ще сплатити 2,5 тисячі гривень судового збору та 120 гривень за забезпечення судового процесу.

Колектори уже звернулися із заявою про перегляд такого рішення. Розгляд їхньої заяви призначений на липень.

Кум хотів, як краще

У 2008 році Олег Чорний залишився без роботи. Каже, кум порадив поїхати в Київ, щоб заробити трохи грошей.

- Кудись їздити мені непросто, бо маю третю групу інвалідності, - розповідає співрозмовник. – Але ж дома двоє дітей, не будеш сидіти, склавши руки. Поїхав. Звернувся у фірму, яку кум радив.

Чоловік згадує, що під час написання заяви про прийняття на роботу, його попередили, що гроші виплачують через ВТБ-банк. Мовляв, якщо в нього нема зарплатної картки цієї установи, то треба оформити.

- Мені дали бланк для оформлення зарплатної картки, я його заповнив і залишив у бухгалтерії на фірмі. На цьому мої стосунки з банком закінчилися. До кінця дня я спілкувався з працівниками фірми. Від них почув, що зарплату їм не видають уже два місяці. Тому наступного ранку пішов на вокзал і повернувся додому. На цьому мої заробітки в Києві, як сказав кумові, успішно закінчилися. Але виявилося, що Київ так просто не випускає людей зі своїх обіймів, - каже Олег Чорний.

Згадали через два роки

Відтоді минуло два роки. Олегу вдалося влаштуватися інженером з техніки безпеки. Він уже й забув про поїздку до столиці. Аж раптом в один з днів на мобільний подзвонили з невідомого для нього номера. Приємний жіночий голос здивував чоловіка не зовсім приємною новиною. Чорному повідомили, що він має кредитну заборгованість перед ВТБ-банком.

- Мабуть, це якась помилка, - відповів він. – Я ніколи не брав кредит. Тоді вона назвала суму, мовляв, винен банку 36 гривень. Настійливо порадила повернути гроші, щоб не доводити справу до суду. Свідком розмови була дружина. І тоді я відчув, як не просто виправдовуватися за те, чого ти не робив. Жінка, як думала, так і сказала: «То ти, виявляється, від нас приховуєш якийсь кредит?!» Мабуть, легше вагон розгрузити, ніж з дружиною про гроші говорити.

«Його забрали в армію»

Відтоді «привіти» з Києва почали приходити часто.

- Бували дні, коли телефонували по два рази, - каже пан Олег. – Я звернув увагу на те, що телефонували з товариства «Укфінанси», а сказали, що гроші винен ВТБ-банку. Спробував уточнити, що це за «петрушка». Пояснили, що банк має угоди з товариством, яке займається стягненням боргів.

За словами співрозмовника, щоразу телефонували інші люди.

- Були голоси приємні, говорили спокійно, а бувало таке, що переривав розмову на півслові, бо інакше нерви здали б. На тому кінці слухавки не реагували ні на прохання розібратися, ні на те, щоб хоч у вихідні не дзвонили. Одного разу подзвонили пізно увечері, ми вже спати лягли. Крім мобільного, дзвонили на домашній. І на роботу йшли дзвінки. Наді мною почали насміхатися колеги. Тільки мобільний заспіває, хлопці – у сміх:

- О! Володимировича вже Київ викликає!

Жартують, щоб просився до них на роботу. Будеш, як вони, обдзвонювати інших. Діло не хитре. Язиком мотати - не ціпом махати. На роботі всі знають про мій конфлікт з банком – від прибиральниці до директора.

- Я вже деколи відповідав, що це не той, кому дзвоните. Запитували, а де ж Чорний? Казав, нема – в армію забрали. Якщо людину постійно діставати телефонними дзвінками, психіка не витримає. Коли зривався, запитував їх

- Ви совість маєте? Я ж вам уже сто разів пояснював, що не брав у вас ніякого кредиту! Відчепіться від мене...

У липні минулого року донька Олега народила йому внука. Приїхала з сім'єю з Вінниці додому, щоб мама допомогла няньчити дитину. Бувало, вона брала телефон, коли батько виходив з будинку.

- Дитина послухала раз-другий, а тоді почала співчувати мені, каже, тату, за що тобі така кара? Так перейнялася тими дзвінками, що молока не стало, змушені годувати малюка сумішами для немовлят.

Одночасно пошта приносила на адресу Чорного листи з нагадуваннями про цей злощасний кредит.

- Шахраєм зробили мене. Пишуть, що мене включили у списки боржників і я тепер не зможу взяти кредит у жодному банку, а якщо захочу поїхати за кордон, мене не випустять. Те саме стосується членів моєї сім’ї.

Подали у суд

- Я щоразу просив надіслати копію документів, за якими оформляв кредит, - продовжує співрозмовник. – Ніби не чули мене. Замість того одного разу отримав листа з повідомленням щодо передачі позовної заяви до суду про примусове стягнення кредиту. Там було написано: «Через навмисне порушення вами умов кредитного договору №138675 від 21.05.2008 з ПАТ «ВТБ Банк», право грошової вимоги за яким в подальшому було відступлено ТОВ «УкрКредит2, та непогашення заборгованості, що складає 36 гривень, по вашій справі підготовлено позовну заяву до суду. Позивачем у даній справі виступає ТОВ «Укрфінанси», уповноважений представник ТОВ «УкрКредит».

У листі також йдеться про санкції, які будуть застосовані у випадку неявки на суд. А після прийняття рішення чекає арешт майна та рахунків у банківських установах, вилучення майна та його реалізація, задоволення вимог кредитора за рахунок доходів відповідача. Представник ТОВ «Укрфінанси» пан Покотило, підпис якого значиться під цим повідомленням, мабуть, не звернув увагу на те, про яку суму йде мова.

У цьому ж конверті була позовна заява до Шевченківського районного суду Києва. Повідомлення, як і позовна заява датовані одним числом – 17.02.2011.

- Згодом я зрозумів, що цими листами мене також шантажували, бо насправді повістки до суду не отримував дотепер.

Той лист, як кажуть, переповнив чашу терпіння. Невдовзі після його отримання чоловік змушений був звернутися до лікаря. Його поклали на стаціонарне лікування. Телефонні дзвінки позначилися на здоров’ї. Довелося лікувати серце.

«Не опускай рук, захищайся!»

Уже згаданий кум, коли провідував хворого в лікарні, запитав:

- А ти чого не захищаєшся? Подавай їх до суду. Правда ж на твоєму боці. Не опускай рук.

- Так я і зробив, - каже пан Олег. – Звернувся із заявою до суду. Два рази суддя призначала засідання. Так чекав побачити тих, хто мене тероризує. Але вони не явилися на суд. Тільки після того, як суддя виніс заочне рішення, нарешті надіслали документи. Так, як я думав, це був бланк для отримання зарплатної картки, який заповнював у бухгалтерії фірми, де мав намір працювати. Тільки бланк. Самої картки я не отримував. Ось виявляється, як банк примножує свої статки по копійці. Хоча, якщо підрахувати, скільки грошей вони витратили за рік на телефонні розмови і пересилку листів, то ця сума, безперечно, в рази більша за тих 36 гривень. Дотепер не знаю, що це за сума. Може, стільки картка коштує. Але ж пишуть – кредит. Тепер вимагають скасувати заочне рішення.

- Телефонні дзвінки не тільки не припинилися, дзвонити стали ще частіше, ніж раніше, - каже Олег Чорний. – Зрозуміло, що йдеться про копійчану суму. Я міг би її давно сплатити. Але ж я її не позичав у банку. Нема чого лізти людям у кишеню.